Світ сьогодні — немов тісний човен у відкритому океані. Ми пливемо в ньому всі разом — різні нації, мови, віросповідання. І саме тому зараз, як ніколи, ми потребуємо більшої уваги одне до одного. Не співчуття з висоти, не цікавості з безпечної відстані, а глибокого слухання. Справжнього співпереживання. Я — Тетяна Ульянич. І моє завдання як журналістки, режисерки та продюсерки — зробити все, щоб голоси тих, кого зазвичай не чують, стали яснішими, ближчими, відчутними. Щоб між нами з’являлися мости — а не нові кордони. Саме тому сьогодні я говорю про Діаба. Не просто митця, не просто носія арабської культури. А людину, яка здатна сказати важливе — ніжно, тонко, правдиво. У його голосі — Єгипет. Не екзотика з туристичних брошур, а справжній: з подихом вітру над Нілом, з ритмами народних барабанів, із тишею пустелі, що ховає силу предків. Але так само в ньому — сучасність. Та, яка потребує діалогу. Та, яка шукає способу бути побаченою й прийнятою. Я побачила в ньому цю силу, і мій обов’язок — дати їй крило. Проєкт, над яким ми працюємо, — не просто про музику чи танець. Це про право бути почутим. Це про культурний жест відкритості. Про те, що єгипетська й українська душа — не такі вже й далекі. Вони обидві люблять землю. Обидві знають, що таке пісня на схилі вечора. Обидві цінують людське тепло. І обидві несуть у собі пам’ять танцю: як молитви, як свята, як оповіді про себе. Ми говоримо різними мовами, але серце — універсальне. Голос Діаба звучить на цьому перехресті. Він несе в собі можливість порозуміння між релігіями, між країнами, між людьми, які досі не чули одне одного. І якщо цей голос буде почутий — хай навіть кількома, — світ зміниться. Бо так починаються великі зміни: з тісного човна, у якому хтось нарешті сказав: «Я бачу тебе. Я слухаю тебе. Ти — важливий».

 

Продюсер, режисер, журналіст