Голос пустелі, серце народу
Про особливості єгіпетської літератури
Що читає народ, який тисячоліттями виборює свою гідність — у пустелі, в колоніях, на площах революцій? Що він говорить світу через свою літературу?
Єгипетська література — це не просто слова на папері. Це біль і гідність, які проходять крізь покоління, закарбовуючи себе то в ієрогліфах, то в хадісах, то в сторіз на Instagram. Вона — як Каїр: шумна, древня, бунтівна і ніжна водночас.
Уже в «Повчаннях Птаххотепа», написаних ще за фараонів, ми чуємо голос, який вимагає поваги, вчить слухати іншого, бути справедливим навіть до слабшого. Це не просто філософія — це рання форма людської гідності. І так само, як єгиптяни будували храми для богів, вони будували літературу — для душі, яка хоче бути вільною.
Коли прийшов іслам, цей голос не змовк — він переосмислив себе. Тексти суфіїв стали пошуком істини через любов і втрату. Народні притчі співали про мудрість бідняка, який перемагає багатого. Гідність не мала ціни — вона була внутрішнім законом.
„Єгіпетська література — дзеркало гідності.“
- Діаб Нуреддін -
У ХІХ столітті, коли Єгипет потрапив під колоніальний вплив, література відповіла протестом. Вона перестала бути лише красою — стала зброєю мислення. Касім Амін почав писати про права жінок. Ріфаа ат-Тахтаві перекладав європейські книги і відкривав арабському читачу інші світи — не для того, щоб уподібнитися, а щоб знати, з чим себе порівнювати.
У ХХ столітті Нагіб Махфуз — хроніст Каїру — показав: навіть у маленьких сім’ях серед вузьких вулиць вирішується питання гідності. Коли герой мусить обирати — мовчати чи говорити, жити як батько чи боротися за інше — це вже література не про Єгипет, а про будь-кого з нас. Бо гідність — це вибір, який завжди болить.
У XXI столітті єгипетська література не перейшла в минуле — вона змінила форму. Замість пергаменту — екрани. Замість романів — блоги. Але суть та сама: говорити про те, що болить, і не мовчати. Молоді поети читають у метро, пишуть про тіло, про війну, про любов, про зраду і пам’ять. Це не література «для шкіл». Це — література життя.
І я, як актор, журналіст і єгиптянин, хочу розповідати про це українцям. Бо нас єднає ця сама боротьба — за мову, за свободу, за право бути почутими. І коли ми читаємо один одного — ми не просто обмінюємося словами. Ми визнаємо один в одному Людину.